Сталеливарна промисловість є однією з найбільш енергоємних і високовуглецевих галузей у світі. Виробництво сталі складає значну частину глобальних викидів парникових газів — близько 8 % щорічних CO₂-викидів у світі, переважно через використання вугілля та коксу в доменних печах. Ця особливість ставить галузь у фокус глобальних стратегій декарбонізації, але одночасно створює комплекс викликів для виробників і ринків металу.

Глобальні зобов’язання та технологічні шляхи

Міжнародне енергетичне агентство (IEA) та Всесвітній економічний форум у своїх останніх дослідженнях зазначають, що сектор сталі має значно скоротити інтенсивність викидів: націлено на мінус 45 % для первинної сталі та 65 % для вторинної сталі до 2030 року порівняно з базовим рівнем виробництва. Довгострокова мета — нульові або близькі до нульових викиди до 2050 року.

До 2050 року очікується, що частка традиційного високовуглецевого виробництва через доменні печі з основним кисневим конвертером (BF-BOF) знизиться, а доля сталеплавильних електропечей (EAF) і технологій прямого відновлення заліза (DRI) з низьковуглецевими джерелами енергії зросте.

Основні технології декарбонізації

Одним із ключових напрямів є впровадження технології H₂-DRI + EAF — прямого відновлення заліза з використанням «чистого» водню, а потім електроплавильних печей, що працюють на відновлюваній електроенергії. Цей підхід може зменшити викиди на значну частину порівняно з традиційними методами. Однак повністю відмовитися від доменних печей до 2050 року індустрія не зможе: вони й надалі відіграватимуть роль у загальному виробництві через свою масштабність і інфраструктурні особливості, що збільшує складність трансформації.

Також активно розробляються системи уловлювання та зберігання вуглецю (CCUS), які можуть зменшувати процесні викиди до 90 %, але їх комерційне впровадження прогнозується не раніше кінця 2020-х років.

Вплив на ціноутворення і «зелений преміум»

Перехід на низьковуглецеві технології супроводжується значними витратами. За оцінками останніх досліджень, виробництво сталі з використанням чистого водню може бути на 40-70 % дорожчим у порівнянні з традиційними методами. Це створює так званий «зелений преміум» — додаткові витрати, які необхідно враховувати у ціноутворенні на метал на ринку.

Високі витрати на енергію та виробництво «зеленої» сталі можуть вплинути на кінцеві ціни для споживачів і скоротити доступність металу на конкурентних умовах, особливо якщо відсутні державні стимули, субсидії або механізми компенсації цих витрат.

Політичні та регуляторні механізми: CBAM

Однією з важливих політичних ініціатив є Carbon Border Adjustment Mechanism (CBAM) Європейського Союзу, який набирає чинності з 2026 року. Це тариф на вуглецево-інтенсивні імпортні товари, включно зі сталлю. Виробники сталі за межами ЄС, таким чином, повинні будуть платити додаткові платежі за викиди, що зробить імпорт традиційної сталі дорожчим порівняно з низьковуглецевою.

CBAM покликаний стимулювати перехід до чистіших технологій і витіснити на ринку сталеві продукти з високими викидами. Водночас це створює нові виклики для країн-експортерів сталі, які мають модернізувати виробництво або шукати нові ринки з менш жорсткими вимогами.

Потенційні риси ринку до 2030 року

За прогнозами, до 2030 року частка вторинної (scrap-based) сталі, що виробляється в електропечах, повинна зрости, а частка первинного виробництва залишається суттєвою, але поступово зменшується. Це може призвести до змін у балансі попиту на сировину: менше коксу і більше сталевого брухту.

Основними факторами, що впливатимуть на ціни сталі, стануть вартість «зеленої» електроенергії, доступність чистого водню та витрати на адаптацію виробництва до нових стандартів. Виробники, які не адаптують свої процеси, ризикують втратити конкурентні переваги через високі торгові витрати та тарифні механізми, такі як CBAM.

Перехід на низьковуглецеві технології в сталеливарній галузі — це не лише екологічна необхідність, а й великий економічний виклик. Інвестиції у водневі процеси, електропечі та CCUS — це шлях до зниження викидів, але поки що супроводжуються високими витратами. Виробники, які зможуть адаптуватися і скористатися новими політичними механізмами, отримають переваги на ринках із строгими стандартами.

Це створює потенційно новий ринок для «зеленого металу» зі спеціальними вимогами та умовами торгівлі, що вже зараз впливає на стратегічні рішення у промисловості та змінює глобальну конкурентну динаміку.